Флаг WEBCтудии Вл.Фоменко
WEBCтудия

Мы рады приветствовать Вас
в
"WEBCтудии Вл.Фоменко"

Смотрите - и не говорите, что НЕ видели!

Меню сайта WEBCтудии Вл.Фоменко
И з д а т е л ь с к и й    д о м    Т О М Е Р О Д

Яна Федюра «Вголос»
Як знищити Україну?

http://vgolos.com.ua/articles/yak_znyshchyty_ukrainu_329917.html

    Ви хочете багатої, успішної, сильної України. Ви думаєте про те, якою вона може бути і як цього досягти. А чи задумувались ви, як її знищити? Може, хтось подумав про це замість вас і почне втілювати це вже сьогодні чи завтра? Може, хтось почав реалізовувати це ще учора, а ви й не помітили…

    «План знищення країни» ще у 2004 році детально описав колишній губернатор американського штату Колорадо Річард Ламм на прикладі Сполучених Штатів.
    «Зробіть Америку двомовною, країною двох культур. Історія доводить, що жодна нація не здатна пережити напругу, конфлікт, антагонізм двох або більше конкуруючих мов і культур. Володіти двома мовами – Боже благословення для окремої людини, але для суспільства бути двомовним – прокляття
    «Придумайте «мультикультуралізм» і заохочуйте іммігрантів підтримувати свою культуру…Як недавно сказав Бенджамін Шварц: «Очевидний успіх нашого власного поліетнічного і полікультурного експерименту є результатом не толерантності, а панування. Без домінування, яке колись було продиктовано этноцентризмом і тим, що означає «бути американцем», ми б, намагаючись утриматися разом, мали б лише вимушену терпимість»…
    Я робив би наші найбільш швидкорослі демографічні групи найменш освіченими. Я б створив новий соціальний шар – люмпенізований, неасимільований, невиучуваний, ворожий нашому населенню. Я б забезпечив цьому шару 50-відсоткову квоту у вищих учбових закладах…
    Я зобов’язав би крупні фонди і бізнес давати на цю програму багато грошей. Я вклав би капітал у формування етнічних ідентичностей, і встановив би культ відхилення від норми. Я змусив би меншини вважати, що їхній неуспіх – це провина більшості. Я створив би індустрію образ і звинувачень, яка б перекладала невдачі меншин на більшість…
    Я включив би подвійне громадянство. Я прославляв би різноманітність в єдності. Я підкреслював би відмінності, а не подібність…Різноманітне, і при цьому мирне і стабільне суспільство – історичний нонсенс…
    Я б обмежив предмет дискусій – наклав би табу на все, що суперечило б культу різноманітності…», - так описував Ламм «рецепт» руйнування Америки (повний текст тут: https://www.facebook.com/398303200649719/photos/a.398954770584562/446692832477422/?type=3&theater ).

    А що ж з Україною? Чого нам, українцям, варто остерігатися, аби не позбутися своєї держави? Про це – у розмові з політичним аналітиком Андрієм Холявкою та кадидатом наук, директором Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова Олегом Баганом.

    Що може зруйнувати Україну?
    Андрій Холявка:

    У промові губернатора Ламма коротко підсумовано всі головні напрямки підривної роботи, які вже не перше десятиліття ведуть ліві радикали та транснаціональний капітал проти традиційної Америки. Але слід розуміти, що ця акція зорганізована планетарно, адже відбувається і далеко поза межами Штатів, зокрема й в Україні.
    На загал цю стратегію було остаточно вироблено ще в 60-х роках минулого століття. Вирішальним чином до її формування приклався Антоніо Грамші (теоретик марксизму, засновник Італійської комуністичної партії), а потім філософи з франкфуртської школи соціальних досліджень. Основна ідея полягає в тому, що потрібно працювати в освітній і культурній сфері і за допомогою неї змінювати суспільство (а не готувати революцію за ленінськими рецептами). Але на практиці виявилося, що ця ревізіоністська течія є ще небезпечнішою, ніж брутальний марксизм-ленінізм.

«Україну можна зруйнувати криміналізацією минулого визвольного руху,
прищепленням культу провини,
переверненням причин і наслідків конфліктів чи фаворизацією меншин»

    Фактично усе сказане Ламмом стосується України. Однак тут ще мусимо додати кілька речей.
    Україну можна зруйнувати ще й криміналізацією минулого визвольного руху, прищепленням культу провини, переверненням причин і наслідків конфліктів чи фаворизацією меншин.
    До цього в Україні додається економічна колонізація. Безкінечне «реформування» впродовж чверті століття, ситуація після якого невпинно погіршується і залишаються лише руїни. Не забувавймо про контрольовані ЗМІ і унікально коротку пам’ять в людей: нові вибори, масована реклама нових месій, новий цикл реформ, нові руїни - аж до повного колапсу.
    Далі – розклад освіти. Як на мене, реформи, які зараз проводяться в Україні, мають на меті знизити рівень освіти, а по можливості - довести її до рівня країни третього світу. Важко заперечити, що за 25 років українська школа змінилася на гірше. Тепер це тільки пришвидшиться.
    Додайте до того багаторічний економічний, політичний, інформаційний тиск зі сторони Росії, яка не втрачає надії відновити контроль на Україною, тиск, який в 2014 перейшов у фазу гарячої війни. Бачте, з серпня 2008 навіть дурням стало зрозуміло, що РФ стала на шлях імперського реваншу, і що наступна за Грузією – Україна. Але хіба це зупинило тих зовнішніх і внутрішніх акторів, які продовжили роззброювати Україну і скорочувати ЗСУ?
    Ну і нарешті, недалека перспектива – велика заміна населення. Незабаром нам почнуть розповідати, що через масову економічну міграцію з України у нас працювати нікому, отже негайно слід завезти сюди кілька мільйонів бородатих джихадистів з родинами. По-перше, завезти для того, щоб було більше культури (мультикульутралізм, все-таки). По-друге, мовляв, для того, щоб тут працювати, пенсіонерів прогодувати, бо українці не хочуть повертатися. У підсумку ми отримуємо таку ж мозаїчну і вубухонебезпечну ситуацію, як в низці розвинутих країн. Але без їхнього добробуту, звичайно.

    Олег Баган:
    Сьогодні в Україні існує загроза переваги в суспільстві нашого «Ольстеру», тобто симбіозу росіян і малоросів, який зумів перетворити великі зрусифіковані міста країни – Київ значною мірою, Харків, Одесу, Дніпро, Запоріжжя, Донецьк, великою мірою Суми, Кропивницький, Полтаву, Чернігів, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Кривий Ріг – на форпости й стратегічні помости для наступу на українство.
    У цих містах плекається висока російська культура, зберігається відокремлена російська ментальність, в них витворюються проросійські та російськомовні інформаційні потоки, формуються політичні й громадські ініціативи, які блокують проукраїнський розвиток держави. (Наприклад, минулого року ми не змогли провести в Мелітополі, де народився Д.Донцов, культурологічний фестиваль його імені тільки тому, що це заблокувала Запорізька ОДА, очевидно, малоросійськи налаштована, хоч у нас було рішення Мінкульту). Особливо ефективно ці приховано антиукраїнські групи використовують телеканали. Тому вирішальний фронт боротьби за українську ідентичність сьогодні – це боротьба за телепростір.
    Є ще два потужні фактори руйнування держави зсередини – це ліберально-космополітична ідеологія і феномен українського псевдонародництва, «провансальства», як його визначав той же Донцов.

    Яким чином лібералізм може зашкодити Україні?
    Олег Баган:

    Лібералізм – це значною мірою паразитарна ідеологія. Соціально-політичні, економічні, гуманітарно-культурні програми лібералізму можуть розвиватися тільки на основі сильних традицій консерватизму і націоналізму в певній країні. Лібералізм переміг від середини ХІХ ст. у більшості країн Заходу, коли там вже існували міцні національні держави. Тобто для своїх успіхів він використовує такі чинники суспільної динаміки, які перед ним витворювали європейський консерватизм та націоналізм, як громадянська дисципліна, потужний традиціоналізм, почуття відповідальності і честі перед Батьківщиною, суворе дотримання законності, національна й громадянська солідарність, творча активність і соціальна наступальність, тощо.

«Всі думають, що США – це наскрізь ліберальна країна.
Але, придивившись уважніше, ви зрозумієте, що вона побудована на принципах консерватизму і націоналізму»

    Найяскравіший приклад – США. Всі думають, що це наскрізь ліберальна країна, але, придивившись уважніше, ви зрозумієте, що вона побудована саме на принципах консерватизму і націоналізму насамперед, які ми назвали вище. Консервативну суспільну етику американці перейняли від Великої Британії, де консерватизм увійшов у кров нації.
    В Україні звикло сприймають лібералізм як «останнє слово», «переможний тренд» цивілізації Заходу, що є помилкою, як ми показали. Лібералізм може розростися і бути корисним, тільки використовуючи сформовану етику консерватизму й динаміку націоналізму. Ні першого, ні другого в Україні нема: консерватизм майже не розвинувся в нас (були кволі спроби галицьких народовців наприкінці ХІХ ст. й інтелектуальні запізнілі інтенції Липинського від 1920-х рр.), а націоналізм був докорінно знищений совєтським брутальним терором у 1940-1950-х рр. Наразі повноцінно вони не відродилися. Тож прихід ліберального космополітизму є для українців скоріше руйнівним, аніж будівним, як у нас помилково здебільшого думають.

«Лібералізм поширює космополітичну байдужість до нації,
а в нас і так домінують у суспільстві безбатченки-малороси, які безсердечно руйнують і грабують країну»

    Лібералізм проповідує гуманістичний індивідуалізм, повну свободу особи (а ми й так хаотизовані як нація без консервативної дисципліни і без націоналістичної філософії містичної, твердої єдності), він нав’язує нам теорію мультикультуралізму (а Україну й так роз’їдає і дестабілізує агресивна й панівна російська культура), він пропагує прагматизм (а ми й так занадто примітивні й корисливі через довге життя при совєтському специфічному соціалізмі), лібералізм утверджує раціоналістичне безбожництво (а ми й так духовно поруйновані офіційним багатолітнім комуністичним атеїзмом), лібералізм поширює космополітичну байдужість до нації (а в нас і так домінують у суспільстві безбатченки-малороси, які безсердечно руйнують і грабують країну), він нав’язує культ грошей, матеріального поступу (а ми і так завершені циніки через совєтську спадщину) і т.ін. Тобто лібералізм лише підсилює всі можливі негативні морально-ціннісні (чи радше, псевдо ціннісні) інтенції, які успішно перемагають в нашому суспільстві.

«Влада, чуючи власну безкарність і неконтрольованість,
цілком байдужа до потреб і настроїв суспільства, а це суспільство, зі свого боку,
цілком безсиле через власну неорганізованість, через відсутність національної честі»

    Погляньте на нашу країну: більшість грошей із бюджету держави, грошей, що надходять від різних МВФ, ЄС, тощо, просто РОЗКРАДАЮТЬСЯ, або бездарно розбазарюються; влада, чуючи власну безкарність і неконтрольованість, цілком байдужа до потреб і настроїв суспільства, а це суспільство, зі свого боку, цілком безсиле через власну неорганізованість, через відсутність національної честі. Чи може щось зарадити в цій ситуації філософія лібералізму, яка передусім розрахована на моральну відповідальність особистості?

    Ви також згадали про псевдонародництво («провансальство» за Донцовим). У чому суть цього явища?
    Олег Баган:

    Його тяжко якось визначити і схарактеризувати, бо це дуже складне, протеїчне і мутантне явище. Це наслідок тисячолітньої хвороби бездержавності нашої нації, тому й називав його «провансальством» Донцов, бо це життєва філософія саме тривало бездержавної етнічної групи, як у французькому Провансі.

«Українське псевдонародництво – це безмежна толерантність до всякого Зла,
фатальне і сліпе бажання пристосуватися до нього і зжитися з ним,
бо на боротьбу з ним не вистачає ні відваги, ні свідомості»

    Виражається воно у просто фантастичній за масштабами і глибиною безвольності, безпринципності, невиразності і пасивності українського соціуму. Це просто екзистенційне, підсвідоме прагнення нічого не робити, жити за законом інерції, висиджувати і вичікувати десь на узбіччі історії і сподіватися на «диво», на «месію», який колись-то ощасливить Україну. (Згадаймо, як століттями висиджували наші предки у післямонгольську і татарську доби по болотах і пущах, ховаючись від наїзників!). Це безмежна толерантність до всякого Зла, фатальне і сліпе бажання пристосуватися до нього і зжитися з ним, бо на боротьбу з ним не вистачає ні відваги, ні свідомості.

«У 2001-му український народ масово шалено полюбив Ющенка тільки за те, що він нічого не робив»

    Пояснити психологію псевдонародництва можна на прикладі феномену Ющенка. У 2001-му український народ масово шалено полюбив його тільки за те, що цей політик нічого не робив: він їздив країною, вручав людям якісь грамоти, вітав їх, показував якісь «трипільські» черепки, збирав мед, махав руками, розповідаючи, що «ці руки нічого не крали». Але цього було достатньо, щоб в українстві вибухнула гігантська емоція любові до нього, тільки тому, що цей чоловік ідеально відповідав архетипним уявленням більшості людності: ось так би жити в суспільній ліриці, не виявляти жодної агресивності, не напружуватися, не творити складних планів боротьби з ворогами і загрозами, насолоджуватися мрією, а не дією.
    Відтак ані після першого, ані після другого Майдану в Україні не прийшло до боротьби зі Злом. І це закономірно: український тип псевдонародника, який домінує в країні за своїм психотипом і моральними цінностями, не уявляє собі історію як боротьбу зі Злом, він уявляє її як таке собі «солодке розпливання в добрі, в любові до іншого». Так відбувається підміна християнського принципу любові: толерантність спрямовується не до терплячих і нужденних, а до Зла. А це, своєю чергою, породжує нахабність і зухвалість цього Зла, яке усвідомлює, що в цій країні воно ніколи не буде покаране.

    Виглядає на самогубство…
    Олег Баган:

    Так, це своєрідна форма соціального мазохізму (не випадково Захер-Мазох народився у Львові!), але від цієї болючої насолоди безхарактерний український народ не здатен відійти, не може змінитися.

«Щоб сподобатися в Україні, треба виражати щось сентиментальне, компромісне, літепле, але, не дай Боже, щось войовниче, наступальне, принципове»


    Великою мірою цю ситуацію посилювали власне ліберальні ідеологи й авторитети (наприклад, покійні, Є.Сверстюк, М.Попович, нині дуже активний М.Маринович, І.Юхновський, загалом те, що має назву «Група 1-го грудня»), оскільки вони хибно увійшли у традиційну «ріку» українського канонізованого «побожно-примирливого» провансальства, яке має ментальні корені. Тобто, щоб сподобатися в Україні, треба виражати щось сентиментальне, компромісне, літепле (але, не дай Боже, щось войовниче, наступальне, принципове!), тому ці люди, може, й розуміючи окремі пастки лібералізму, однаково прагнуть бути його «провідниками», аби не вийти з «трендів» загальнопоширеного провансальства. Вони наполегливо виступають проти всякої вольовитості і покарності щодо всіх видів злочину тільки тому, аби вдавати з себе «правдивих християн», «людей гуманних і толерантних». (Згадаймо, як недавно ці люди застерігали проти закликів ВО «Свобода» підняти народ на радикальні протести - відразу мобілізувалися, як почули про націоналізм в наступі). Так твориться замкнуте коло української корупційної безкарності: суспільство само не хоче суворості і наполегливості в боротьбі зі Злом.
    Погляньте навколо: скільки українських партій, громадських і культурних організацій, проектів, тощо від початку 1990-х рр. були спрофановані, перетворені в ніщо (а скільки в них змарновано й розкрадено грошей!). Якою була основна причина їхнього занепаду? Саме постійне висування на керівні посади безпринципних, порожніх, кар’єристичних, цинічних людей. Бо провансалець інтуїтивно боїться чогось твердого і критичного, принципового! Суцільний занепад організаційних форм суспільства стався через загальний потяг до імітаторства, до показухи: нас ніколи не цікавило, що ця чи та людина конкретно зробила, нас тільки цікавила її красива фраза. І так – до сьогодні: задумайтесь про феномен Ляшка – адже це теж розрахунок на українські архетипні уявлення про політику.
    Ось у місті, де я мешкаю, 5 чи 7 років тому преса повідомила про розкрадання колишнім головою «Просвіти» громадських грошей, призначених на важливе культурне видання. Винуватець цього, зрозуміло, ніяких аргументів на свій захист до сьогодні не подав, але як зреагувала на це громада міста? Вона кинулася всіма силами і звідусіль захищати хитруна, але не аргументами, а тезою: «Нащо старе ворушити?» Це - вбивчо. Це показує, наскільки ми вражені раком безпринципності, наскільки розкладені корозією моралі. Ми просто на екзистенційному рівні не спроможні реагувати на Зло.

    Завдяки чому оця «стратегія знищення» втілюється в Україні?
    Андрій Холявка:

    Під оце «реформування» України виділяються величезні міжнародні фінансові ресурси. Тут їх, звісно, урочисто розкрадають. Однак у наслідку Україна опиняється в боргах перед тими, хто виділяв ці ресурси, відповідно, вони отримують можливість впливати. Разом з тим, на розкраданні цих ресурсів і позик в Україні піднявся прошарок олігархів, які виконують роль «прикажчиків» широких світових фінансових структур.
    Сьогодні великий транснаціональний капітал став настільки потужним, що розглядає державні кордони і національні особливості як перешкоду своєму розвитку. Цей капітал хоче бачити світ як єдиний планетарний ринок без кордонів. Особливості, окремішності, унікальності різних спільнот він вважає такими, що слід подолати. Проект великого транснаціонального капіталу - це глобальне людство без особливих якостей, планетарний мультіс - коли всі народи мають злитися в одну масу або бути максимально фрагментованими, щоб не бути політичними суб’єктами.
    Цей проект зараз навіть не вважає за потрібне приховувати свої цілі. Відомо, що різного роду лівацькі групи, видання, видавництва і автори, які виступають за комунізм, насправді перебувають на утриманні у великого капіталу і ідеологізують ситуацію в його інтересах. Ми бачимо, що сьогоднішні панівні ідеологічні концепції, як то гендер і мультикультуралізм – були первісно згенеровані в ультралівих політичних і культурних середовищах. Тобто їх народили неомарксисти, а потім асимілювали ліберали. От цей творчий тандем необільшовиків та великих капіталістів якраз і готує проект глобального світу без кордонів і без народів.

«Ще жодна демократична країна ще не виграла війни за допомогою гей-парадів і фаворитизації ромів»


    Чому у звикло традиційному українському суспільстві раптово став таким трендовим мультикультуралізм і майже фанатична толерантність до усіляких меншин?
    Андрій Холявка:

    Згадані мною лівацькі групи навчилися дуже грамотно заходити на інформаціні канали і перевертати все з ніг на голову. От візьмемо українське радіо. Упродовж незалежності це був один з найбільш державницьких інформаціних ресурсів, при різних владах і президентах. Сьогодні там окопалася команда, яка перетворила його в лівацько-гендерну помийницю, де якщо не розповідають про геїв, то голосять про пригноблення меншин, плачуть за ромами, шукають якісь нові явища і феномени типу булінгу. От нема в країні війни, нема зубожіння, немає масової дезорієнтації громадян. От не існує проблем окрім геїв, ромів та сімейного насильства. Але ж ще жодна демократична країна ще не виграла війни за допомогою гей-парадів і фаворитизації ромів. Це очевидно. І це означає, що десь кимось прийнято рішення, опустити Україну ще глибше.
    Зараз з допомогою інформаційних технологій, спеціального фінансування і державної підтримки впроваджується «мода» бути істотою без сталої ідентифікації. Таке собі «воно» – ні чоловік ні жінка, ні біле, ні чорне, ні холодне, ні гаряче, толерантна двонога істота без пам’яті, без якостей, «кочівник з підошвами із вітру» пропонується як модель людини майбутнього. Цих істот, зациклених на влвсному хворобливому нарцисизмі не цікавлять зусилля, аскеза, розвиток, творчість. Натомість ці істоти дедалі більше залежатимуть від держави, яка з одного боку стає все більш деперсоналізованою і відчуженою, а з іншого – здобуває все більше контролю.
    Треба сказати, однак, що в останні роки цей лівацько-ліберальний проект зіткнувся з певними проблемами через протидію народів, яка виявилася у підйомі популістських рухів.

Реквизиты WEBCтудии Вл.Фоменко
Protected by Copyscape Duplicate Content Detector
При использовании материалов "WEBCтудии" в рассылках, на сайтах или в СМИ просим Вас не забывать делать ссылку на наш проект.
© 2006 Вл. Фоменко